Профспілка працівників охорони здоров'я України

  Оплата праці

  Права працівників



Консультації

показати всі / сховати всі

fold faq

Поняття заробітної плати та її структура. Загальна характеристика окремих різновидів виплат

У теорії трудового права заробітна плата визначається як винагорода, яку підприємство, установи, організація або фізична особа зобов'язані виплачувати працівникам за їх працю у відповідності до її кількості і якості за встановленими нормативами та розцінками. Стаття 1 Закону "Про оплату праці" визначає заробітну плату як винагороду, обчислену, як правило, у грошо­вому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Виходячи з наведених вище визначень можна стверджувати, що заробітна плата - це винагорода. Мінімальний розмір цієї винагороди визначається державою, а конкретний - локальними нормативними актами або трудовим договором. Важливо з'ясувати складові цієї винагороди, бо кожна має своє конкретно визначене цільове призначення. Стаття 2 Закону "Про оплату праці" встановлює таку структуру заробітної плати:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Бона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Премії - це додаткові матеріальні винагороди працівників за високі кількісні та якісні результати праці.  Преміювання запроваджується для посилення матеріальної зацікавленості працівників до своєчасного виконання поставлених завдань, підвищення ефективності та рентабельності виробництва, зростання продуктивності праці та покращення якості продукції. Більшість премій є невід'ємною частиною заробітної плати, оскільки обумовлені системою оплати праці на підприємстві. Премії, передбачені системою оплати праці, характеризуються наступними ознаками: категорії працівників, яким виплачуються премії, визначаються положеннями про преміювання; премії виплачуються за досягнення попередньо встановлених виробничих показників; розмір премії визначається в положенні про преміювання або не конкретизується і визначається керівником; в разі досягнення встановлених показників, премія мусить бути виплачена працівникові; позбавлення премії або зниження її розміру можливе лише на підставах, визначених в положенні про преміювання; спори з приводу невиплати премій, що передбачені системою оплати праці або зменшення її розмірів розглядаються в комісіях по трудових спорах чи судах.

Різновиди премій можна виокремити за їх цільовим призначенням. Найбільш розповсюдженими є премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Так, відповідно до п. 1.2 Положення про преміювання посадових осіб та працівників митної служби, затв. наказом Держмитслужби України від 13 березня 2008 р. № 225, преміювання посадових осіб та інших працівників митної служби, яким присвоюються спеціальні звання здійснюється відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи за підсумками роботи у звітному періоді з урахуванням фактично відпрацьованого часу.

Премії за спеціальними системами і положеннями. Цей різновид премій характеризується тим, що має на меті стимулювати певну діяльність працівників, наприклад, економити енергоресурси, підвищувати ефективність виробництва, знижувати його затрати або стимулювати винахідництво і раціоналізаторство. Однак розрізняють ще й премії, які є разовими заохочувальними виплатами і не відносяться до системи оплати праці. Такі премії передбачаються або нормативно-правовими актами або правилами внутрішнього трудового розпорядку. До заохочувальних наприклад відносяться премії з фонду майстра або начальника цеху за сприяння впровадження винаходам та інші. А відповідно до п. 21 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців застосовується таке заохочення як видача премії. Отримання заохочувальної премії не є правом працівника, так як ці премії виплачуються на розсуд роботодавця. Спори з приводу таких премій не розглядаються в Коміссії по трудовим спорам і суді. Ці премії виплачуються за рахунок фонду матеріального заохочення, фонду заробітної плати, за рахунок спеціальних джерел і зазвичай не враховуються при обчисленні середнього заробітку.

Надбавки до заробітної плати мають за мету стимулювати працівників до підвищення кваліфікації, професійної майстерності, а також до тривалого виконання трудових обов'язків у певній місцевості або сфері виробничої діяльності, яка має важливе народногосподарське значення. За їх допомогою встановлюється більш тісний зв'язок оплати праці з її результатами, оскільки серед осіб, які мають рівну кваліфікацію та виконують роботу однакової складності, виділяються ті, хто відрізняються добросовісним і творчим ставленням до справи, з повною віддачею використовують свій досвід і передають його іншим, працюють з обладнанням із застосуванням додаткових знань та освоюють суміжні спеціальності. Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", установлено надбавки працівникам: за високі досягнення у праці; за виконання особливо важливої роботи (на строк її виконання); за складність, напруженість у роботі; за почесні звання України, СРСР, союзних республік СРСР - "народний", "заслужений"; за спортивні звання "заслужений тренер", "заслужений майстер спорту", "майстер спорту міжнародного класу", "майстер спорту"; за знання та використання в роботі іноземної мови. Постанова Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби" передбачає щомісячні надбавки за спеціальне звання, вислугу років та особливі умови служби в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях.

Доплати - це грошові виплати, які виплачуються працівникам понад тарифні ставки або оклади з урахуванням інтенсивності та умов їх праці. Для встановлення доплат має значення підвищена інтенсивність праці при роботі на конвеєрах, поточних та автоматизованих лініях, при покладанні на працівника функцій, що не були обумовлені трудовим договором. Згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" установлено доплати працівникам: за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників; за суміщення професій (посад); за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; за роботу в нічний час; за вчене звання професора, доцента, старшого наукового співробітника; за науковий ступінь доктора наук, кандидата наук; за використання в роботі дезінфікувальних засобів; водіям автотранспортних засобів за класність; за ненормований робочий день. Для працівників виробничої сфери передбачаються доплати за роботу у важких і шкідливих умовах праці, а також у особливо важких та шкідливих умовах. Для запровадження такого роду доплат мае значения атестація робочих місць за умовами праці і часу фактичної зайнятості працівників на цих робочих місцях. Перелік цих робіт, робочих місць і розміри доплат за несприятливі умови праці включаються в колективний договір підприємства. Широке розповсюдження за кордоном отримала практика встановлення доплат працівникам, які мають тривалий стаж роботи на підприємстві (аналог вислуги років у державних службовців), що є важливим чинником запобіганню плинності кадрів та матеріальної зацікавленості працівників-ветеранів.

Гарантійні виплати отримують працівники у випадках спеціально передбачених законом. В своїй більшості вони представляють середній заробіток працівника або певну його частину. Призначення гарантійних виплат - запобігання можливої втрати працівником заробітної плати коли він відволікається від виконання трудових обов'язків з поважних причин. До таких належать: виплати за час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час (ч. 1 ст. 119); виплати в разі звільнення працівника від роботи з метою охорони його здоров'я (за час проходження обов'язкових медичних оглядів - ст. 123; за час обстеження в закладах охорони здоров'я та здавання крові донорами - ст. 124); виплати в разі виконання робіт, пов'язаних із впровадження винаходів (ст. 126); виплати в разі простою не з вини працівника (ст. 113 КЗпП).

Гарантійні доплати мають за мету зберегти за працівником звичайний для нього рівень оплати праці, коли він з певних, визнаних законом поважними, причин не може в поеному обсязі виконувати трудову функцію або норматив праці.  Гарантійні доплати не замінюють повністю заробітну плату, а додаються до тієї її частини, яка нарахована за фактично відпрацьований час або за виготовлену продукцію. До гарантійних доплат відносяться: доплати при невиконанні норм виробітку або виготовленні бракованої продукції не з вини працівника (ст.ст. 111, 112 КЗпП); доплати при деяких переведеннях на іншу нижче оплачувану роботу (ст.ст. 114, 178 КЗпП); доплати неповнолітнім працівникам у зв'язку із скороченням тривалості їх робочого дня (ст. 194 КЗпП).

Компенсаційні виплати - це вплати, які відшкодовують понесені працівником витрати у зв'язку з виконанням службових обов'язків або у зв'язку з необхідністю переїзду на роботу в іншу місцевість. До таких виплат належать: добові, оплата проїзду і житлового приміщення у службовому відрядженні (ст. 121 КЗпП); надбавки до тарифних ставок чи окладів працівникам, у яких постійна робота проходить у дорозі або має роз'їзний характер; одноразова допомога, добові, оплата переїзду і перевезення майна при переведенні або направленні працівника на роботу в іншу місцевість (ст. 120 КЗпП); компенсація за використання інструментів, що належать працівнику та за невиданий спецодяг і спецвзуття (ст. 125 КЗпП).

fold faq

Право медичних працівників на судовий захист

Конституція України (ст. 55) гарантує кожній людині, в тому числі і медичному працівнику, право на судовий захист. Таке право медичний працівник може реалізувати у порядку:

1) цивільного судочинства (відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право … звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів). Зокрема, в порядку цивільного судочинства медичний працівник може:

а) оскаржити незаконне звільнення з роботи (у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки) та вирішувати інші трудові спори (в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права). Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя;

б) захищати свою честь, гідність та ділову репутацію, що були принижені іншими особами. Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснює, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків;

в) оскаржувати накладене на нього стягнення у порядку регресу за ненадання чи неналежне надання медичної допомоги. Мабуть, цю категорію справ слід розглянути детальніше. Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України моральну та матеріальну шкоду, завдану лікарем пацієнту в процесі виконання ним своїх професійних обов'язків відшкодовуватиме заклад охорони здоров'я, який, відтак, має право завернутися до працівника в порядку регресу і вимагати відшкодування сплаченої суми. При цьому, слід пам'ятати про таке:

- за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває у трудових відносинах. Відшкодування шкоди проводиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. За правилами ст.132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»);

- на працівника не може бути покладена відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайної необхідності (ч. 4 ст.130 КЗпП України) (слід пам'ятати, що усі дії медичних працівників у невідкладних станах слід розцінювати як дії у стані крайньої необхідності);

- працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст.134 КЗпП України). Працівник несе повну матеріальну відповідальність не лише у тих випадках, коли відносно нього винесено обвинувальний вирок, а й тоді, коли наявність складу злочину в його діях встановлена слідчими органами (притягнення до кримінальної відповідальності з подальшим припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, що не виключає кримінальної відповідальності); 

- регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо) (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

2) кримінального судочинства (відповідно до ст. 236-7 Кримінально-процесуального кодексу України постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову з дотриманням правил підсудності). Це означає, що медичний працівник має право в порядку кримінального судочинства оскаржувати постанову про порушення щодо нього кримінальної справи за фактом вчинення професійного (медичного) злочину. Також слід пам'ятати про те, що у кримінальному судочинстві діє принцип презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62 Конституції України). В цивільному судочинстві - принцип презумпції вини: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Слід зауважити, що реалізація вищенаведених прав медичних працівників сприятиме балансу у взаєминах з пацієнтами чи іншими компетентними особами, який в багатьох випадках на сьогоднішній день складається, на жаль, не на користь медичних працівників. 

В той же час законодавець, закріпивши зазначені права медичних працівників, розуміє важливість місії, покладеної на лікарів, - охорони здоров'я населення, та надає дієвих механізмів їх захисту.

немає новин.

Календар подій

Попередні March - 2021 Наступні
 Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
01020304050607
08091011121314
15161718192021
22232425262728
293031 

Фотодокументи